• CENTER  OF RELIGIOUS SCIENCE RESEARCH AND INTERNATIONAL SPIRITUAL RELATIONS
    CENTER OF RELIGIOUS SCIENCE RESEARCH AND INTERNATIONAL SPIRITUAL RELATIONS
  • ЦЕНТР РЕЛИГИОВЕДЧЕСКИХ  ИССЛЕДОВАНИЙ И МЕЖДУНАРОДНЫХ ДУХОВНЫХ ОТНОШЕНИЙ
    ЦЕНТР РЕЛИГИОВЕДЧЕСКИХ ИССЛЕДОВАНИЙ И МЕЖДУНАРОДНЫХ ДУХОВНЫХ ОТНОШЕНИЙ
  • ЦЕНТР РЕЛІГІЄЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА МІЖНАРОДНИХ ДУХОВНИХ СТОСУНКІВ
    ЦЕНТР РЕЛІГІЄЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА МІЖНАРОДНИХ ДУХОВНИХ СТОСУНКІВ

Тематична бесіда про воскресіння Христа: “Я живу, отож і ви — житимете!”

Деякі християни вірять, що Ісус умів зупиняти серце

З дитинства нас вчать, що ми святкуємо Великдень тому, що “Христос Воскрес”. Ми беззаперечно віримо у Вознесіння Ісуса Христа на небо, та чи знаємо, як усе відбувалося тоді, сотні років тому?

Віра дорослої людини доказів не потребує. А от наші діти ставлять питання часто і багато. “Мамо, а хто бачив, як Ісус ходив між людей по смерті?” “А хіба Ісус не міг прикинутися мертвим, а потім хтось Його визволив із гробу і Він утік?” “Хто виявив, що тіло Ісуса щезло?” “Навіщо відкрили той гробівець?” “І чому Він так швидко помер на хресті, адже учителька розповідала, що римляни по кілька діб мучили засуджених на страту?”

Цікаво, що на такі запитання шукають відповіді не лише діти, але й серйозні науковці.

Відколи стоїть християнський світ на землі, люди ставлять собі нові й нові запитання. І наполегливо шукають відповіді не лише на сторінках Біблії. Адже за часів Ісуса жили авторитетні історики, філософи. Чи згадують вони Його у своїх працях?

Виявляється, що так. Кожен з них по-своєму бачить обставини загибелі та чудесного воскресіння Ісуса Христа. І є серед тих свідчень справді несподівані моменти.

Майже дві тисячі літ минуло від дня страти і чудесного воскресіння Сина Божого. Переповідаючи цю історію, люди вносили у неї часточку своєї надії, сподівання, віри.

Саме про це ми й поговорили з Ігорем Козловським — доцентом, керівником Центру релігієзнавчих досліджень і міжнародних духовних стосунків, та Борисом Сапуновим — відомим професором, доктором історичних наук, науковим співробітником Петровської академії наук та мистецтв, який десятки років вивчає життя Ісуса Христа.

“Ісуса хотіли вбити ще до 33 року”

— Панове, ми знаємо, що владі не подобались проповіді Ісуса. Проте на хрест Його відправили церковники — служителі Синедріону, за якими було останнє слово про помилування...

І. Козловський:  Вони розуміли, наскільки небезпечним є проповідник, який підриває самі основи Старого Завіту. Вони розповідали прихожанам про “богообраний народ” і закликали винищувати поганців, аж тут з'являється чоловік і каже, що всі люди — браття, а народи — однієї крові.

Б. Сапунов:  Звісно, після цих промов люди замислюються, а юдейські служителі Єрусалимського храму та судді Синедріону втрачають статус богообраних. Саме тому юдейські служителі культу шукали шляхи як позбутися Христа ще задовго до трагічних днів Пасхи 33 року. А тут — така удача — Він сам прийшов у їхні руки!

Розумієте, Христос же переважно проповідував у Галілеї, біля Назарета, а в Єрусалимі Він був чужинцем. Так, з Ним прийшли послідовники, але ті люди просто розчинилися у багатотисячному натовпі євреїв-ортодоксів, котрі з'їхались на Пасху зі всієї Палестини. Ось вони й кричали: “Розіп'яти його на хресті!”

І. Козловський:  До речі, в Єрусалимі, як, зрештою, і на всій території Римської імперії, хрест був символом ганебної страти рабів і злочинців. Ісуса хотіли знищити, принизивши. Але, як бачите, нині мільйони людей носять хрестики на грудях — як символ своєї віри.

Жінки не побоялись!

— Отже, тієї чорної п'ятниці Ісуса розіп'яли поміж двох інших приречених...

Б. Сапунов:  І Він помер упродовж трьох годин... Знаєте, це досить дивно, бо переважно розіп'яті мучились по дві-три доби! Щоправда, є в Євангелії свідчення, ніби один із легіонерів проткнув тіло Ісуса гострим списом, щоб Той довго не мучився. Проте це також досить дивно: чому з правого, а не з лівого боку, у серце?

Така швидка смерть на хресті навіть породила особливий культ послідовників Христа в Індії. Вони вважають, що в молоді роки (а ми ж не знаємо, де Ісус жив у той період!) Він подорожував їхньою країною. І навчився настільки добре володіти своїм тілом, що зімітував зупинку серця!

А потім, мовляв, вибрався з місця захоронення і знову дістався Індії, де прожив до глибокої старості. Можна по-різному ставитись до такої версії, але для когось це — віра, її треба поважати!

— Хто першим виявив, що Ісус воскрес?

І. Козловський:  Всюдисущі жінки... Як знаємо, Сина Божого поховали у п'ятницю ввечері. За юдейськими законами, після заходу сонця вже нічого не можна робити — субота почалася. Тому Марії Магдалині не дозволили забальзамувати тіло загиблого ароматними оліями, як це було заведено в Єрусалимі. Жінка не знаходила спокою, що її Учителя відповідно не вшановано, що Його поховано неналежним чином. У неділю вранці Марія Магдалина взяла зі собою товаришок і вони вирішили змастити Ісусове тіло, як належить за традицією.

Але біля гробу вони побачили ангела, котрий повідомив їм радісну звістку. Він сидів на кілька тонній кам'яній брилі, яка раніше закривала гробницю. І жінки побачили лише порожнє покривало, в яке був загорнутий Ісус.

— Хто, крім Марії Магдалини, був першим свідком воскресіння?

І. Козловський:  Іоанна — дружина Хузи, домоправителя царя Ірода, а ще Марія Клеопова, сестри Марфа та Марія. Цих жінок називають мироносицями. Але не тому, що вони мир принесли, просто у євреїв “ароматна олія” звучить як “миро”. У третю неділю після Великодня церква відзначає їхній день — як свято всіх жінок-християнок. Як на мене, воно набагато урочистіше за комуністичне 8 Березня...

— Що було потім?

І. Козловський:  Жінки повідомили цю звістку послідовникам Ісуса. Ввечері апостоли зібрались, щоб обговорити дивовижні події. Двері хатини вони щільно зачинили, але це не завадило Христові прийти на зібрання! Побачивши Учителя в крові і плоті, з пораненими руками й ногами, чоловіки повірили в Його дивне воскресіння.

Ви тільки уявіть їхній стан: принижені, налякані, зневірені, адже втратили наставника, якого тепер ніхто не замінить. І тут Він приходить зі словами: “Мир вам!” Після цього Господь являвся неодноразово, говорив з апостолами, давав поради, допоки на сороковий день після страти не вознісся на небо.

— Чи є якісь свідчення того, що Ісуса або схожу на Нього людину бачили в інших містах?

Б. Сапунов:  Ні. Логічно припустити, що Христос не міг залишатися в Палестині, бо йому знову загрожувала б смертна кара. Він повинен був зникнути. Його подальша доля залишилася невідомою для євангелістів та апостолів, котрі проповідували Євангеліє у великій Римській імперії і нічого про Нього не чули...

Природно, що вони вирішили: Ісус, як і говорив їм раніше, був узятий на небо, до престолу Отця. А ми, християни, і не сумніваємось, що так воно й було!

“Я бачив це на власні очі”

— Хто першим почав писати про те, що Ісус воскрес?

І. Козловський:  Апостол Петро. Як пригадуєте, він тричі зрікся Христа, але омив своє зречення сльозами каяття, і Господь простив. Відтак по страті Ісуса Петро пішов проповідувати Слово Боже у Середню Азію та на узбережжя Середземного моря.

Є також версія, що першою звістку про воскресіння Господа поширила країною Марія Магдалина. Бідна жінка прийшла до імператора Тиберія з дуже скромним подарунком на Пасху — вареним яйцем. І повідомила, що Христос воскрес. Тиберій розреготався: “Це так само правда, як і те, що ось це яйце зараз почервоніє”. І воно все ж стало червоним — такими ми робимо крашанки.

— А якщо звернутися до світських книг? Адже за часів Ісуса жили авторитетні історики, філософи. Вони згадують Його у своїх працях?

Б. Сапунов:  Дуже цікавим є свідчення Гермідія — історика та особистого біографа Понтія Пилата. Він описує такий епізод: одразу ж після Пасхи в Римі мали карбувати монети із зображенням Пилата. Коли той виніс вирок Ісусові, дружина спитала: “А якщо він справді Син Божий?” Пилат спокійно відповів: “Тоді цей чоловік воскресне, а я забороню карбувати монети зі своїм обличчям”.

І Понтій Пилат таки дотримав свого слова, хоча зображення на грошах було найвищою нагородою від кесаря. Дослідники-нумізмати ретельно вивчали монети того часу — прокуратора Юдеї серед них немає, хоча відомо, що такі монети мали з'явитися. Цінними є також записи особистого лікаря Пилата — Ейшу. Цього ескулапа прирівнювали до Гіппократа, а його девізом було “Чого не бачив на власні очі — те казка!” Так от, саме Ейшу оглядав тіло Ісуса, знятого з хреста та констатував смерть. “У суботу я двічі оглядав мертве тіло, я чув про можливе воскресіння, але не вірив у нього, — напише Ейшу. — Але той чоловік справді воскрес, я бачив це на власні очі!”

А ще ми знаходимо записи про єрусалимське диво у Флавія — безумовного авторитета серед стародавніх істориків. Сучасник Ісуса описав події тих днів і назвав Христа “звершувачем чудесних див” та “мудрецем серед мудреців”.

— “Я живу, отож і ви — житимете!” — заповідав нам Ісус, маючи на увазі безсмертя душі. А чи у всіх релігіях боги — безсмертні?

Б. Сапунов:  Ісус прийняв смерть на хресті. Це жорстока реальність того часу. А люди прагнуть справедливості. І вони хочуть, щоб страждання Ісуса (як, урешті, і страждання кожного з нас на цій землі!) було винагороджено. Чим? Ідеальним життям без болю, без смутку. В цьому і полягає сутність християнської віри.

Від більшості інших вона має певні відмінності. Скажімо, у тих же стародавніх римлян і греків були безсмертні боги та смертні напівбоги — народжені від зв'язку бога й людини. Якщо користуватись цими канонами, то Ісус Христос, по суті, належить до напівбогів. Але ж Він сягнув вічності! І не тільки сам, а ще й дав безсмертя людській душі, бо “смертю смерть подолав”.

Наш Господь був добрим. Він не карав, не метав блискавок і не перетворював людей на дерева й скелі. А прощав, зцілював, навертав до правильних вчинків. І це повинно бути нам усім уроком.

 

Текст і фото див. на тут.

Ірина ЛЬВОВА, „Експрес” № 39 (6288) 12 — 19 квітня 2012 року