• ЦЕНТР РЕЛІГІЄЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА МІЖНАРОДНИХ ДУХОВНИХ СТОСУНКІВ
    ЦЕНТР РЕЛІГІЄЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА МІЖНАРОДНИХ ДУХОВНИХ СТОСУНКІВ
  • ЦЕНТР РЕЛИГИОВЕДЧЕСКИХ  ИССЛЕДОВАНИЙ И МЕЖДУНАРОДНЫХ ДУХОВНЫХ ОТНОШЕНИЙ
    ЦЕНТР РЕЛИГИОВЕДЧЕСКИХ ИССЛЕДОВАНИЙ И МЕЖДУНАРОДНЫХ ДУХОВНЫХ ОТНОШЕНИЙ
  • CENTER  OF RELIGIOUS SCIENCE RESEARCH AND INTERNATIONAL SPIRITUAL RELATIONS
    CENTER OF RELIGIOUS SCIENCE RESEARCH AND INTERNATIONAL SPIRITUAL RELATIONS

Ісмагілов С. Програмна стаття ДУМУ «Умма»

2012_09_27_fz_07_1Муфтій ДУМУ «Умма»
Ісмагілов С.В.

Програмна стаття Духовного управління мусульман України «Умма»

Ісламське відродження в незалежній Україні поставило перед її мусульманами низку серйозних питань, що до них ми, мабуть, виявилися не готові. Мусульманську умму країни намагаються розтягти по частинах зовнішні сили впливу. Росія, Туреччина та деякі інші країни намагаються не просто запропонувати мусульманам України свою ідеологію, але й настановляти своїх муфтіїв, імамів, а іноді й безпосередньо керувати мусульманськими організаціями. На цьому тлі наші одновірці з західних країн більш дипломатичні й обмежуються запрошенням до багатонаціональної та досить успішної родини європейських мусульман.

Гадаю, ми в чомусь повторюємо історичну долю України, колись затиснутою між Російською, Османською імперією та західними державами, змушену лавірувати між цими центрами сили, щоб захистити свої інтереси й незалежність. Так само сьогодні перед мусульманською уммою України відкрито кілька шляхів, і постало питання: який шлях обрати? На мою думку, для нас непридатні імпортні моделі розвитку. У нас своя специфіка, історія, менталітет і конфесійні особливості, у нас свій шлях розвитку — український. І нехай це звучить пафосно, але об'єктивна оцінка саме така. Досить нам чужих «царів у голові», ми маємо враховувати найкращі напрацювання закордонних одновірців і використовувати наше середин­не розташування між ісламським Сходом, демократичним Заходом і авторитарної Євразією.

У мусульман нашої країни дуже неясне уявлення не тільки про наше майбутнє, про можливі варіанти розвитку ісламської умми, але й про наше сьогодення. Відсутня не тільки виразна ідеологія та бачення своєї ролі й місця в Україні, Європі, світі, але, здається, багато хто не дуже розуміє, хто ми тепер. Цьому сприяє брак певної ідеології, програм і орієнтирів із боку духовних управлінь. Що таке мусульманська умма країни, куди її ведуть духовні управління? Хто з муфтіїв і голів дав зрозумілу публічну відповідь на це питання? Я маю на увазі не есхатологічний аспект, тут усе ясно, я маю на увазі це земне життя. Складаєтся тверде враження, що ми чіпляємося за якісь знаки в просторі й часі та не маємо уявлення, в який бік рухаємося й чи рухаємося взагалі. Цими зовнішніми знаками є побудовані нові мечеті, видані книжки, створені організації, проведені заходи. Це все дуже важливі й добрі справи, але за цим не видно глобального усвідомлення наших цілей, орієнтирів, вектора руху. Не може бути, щоб це й були наші цілі. Іслам вимагає від вірних більшого: не плисти тріскою за течією, пущеною кимось, а твердою рукою вести свій корабель до обраних берегів.

З усіх духовних управлінь, репрезентованих у країні, мабуть, тільки мусульмани Криму (я маю на увазі ДУМ Криму, а не новітні квазіутворення), мають більш-менш ясний сценарій релігійного розвитку, і він прописаний у загальній програмі культурного й національного відродження кримськотатарського народу. Проте більша частина мусульман Криму, певно, з цим сценарієм не обізнана, а отже з ентузіазмом відгукується на заклики проповідників усіх мастей, що руйнують єдність кримськотатарського народу, але не пропонують чітких стратегій розвитку, або пропонують відверто утопічні, навіть не сценарії, а гасла.

Складніше ситуація в основній частині країни. Мусульманські об'єднання або пропонують своїм послідовникам виключно своє трактування «правильного» Ісламу (як правильно сповідати віру, виконувати обряди, кого з шейхів слухати і кого не слухати), що стосується тільки внутрішнього життя вірних, або зовсім нічого не пропонують. Питання ідеологічних орієнтирів у позаобрядовій площині залишаються на розсуд вірного, що ненароком замислився про мирське. Але деякі «релігійні авторитети» зазіхають навіть на свободу думки, засуджують роздуми про мирське, вважаючи це першою ознакою «політичного Ісламу», що від нього недалеко й до «ісламізму». Випадає, в мусульман узагалі не має бути життєвої позиції, як у трави в полі: куди вітер повіє, туди вона й хилиться? Проте пророк Мухаммад (мир йому і благословення) не вчив вірних бути билинами в полі. Спочатку він визначився зі своєю позицією і твердо дотримувався її, не купуючись на щедрі дари, що обіцяли за відмову від принципів, не лякаючись погроз і застосування сили. За фактичної відсутності в нас мусульманської еліти подібна секуляризація перетворить ісламську умму на аморфну масу, не здатну вирішувати навіть свої насущні проблеми у своїй країні. Я не закликаю створювати будь-які політичні партії чи проекти. Я закликаю визначитися зі своїми базовими позиціями, цілями й векторами розвитку.

Своєю чергою Духовне управління мусульман України «Умма», як одне з мусульманських об'єднань країни, готове запропонувати всім послідовникам Ісламу в Україні свої чотири базові принципи.
1. Мусульмани України, а не мусульмани в Україні
Привертає увагу, що наукові дослідження характеризують нас не як мусульман України, а як «мусульман в Україні». Себто нас визначають як сторонній елемент, що потрапив до нашої країни й залишився тут. Навмисно чи випадково, але багатовікова історія Ісламу на українських землях виноситься за дужки. У цьому передусім наша вина. Мусульмани України дотепер не виявили себе як патріоти своєї країни, як активна частина громадянського суспільства, що робить внесок у процвітання й зміцнення держави. Одне слово, не показали, що Україна — і наша країна, не менше наша, ніж, скажімо, православних або католиків.

Україна — суверенна, поліконфесійна й багатонаціональна країна. Це не тільки декларативні визначення — це мають усвідомити всі верстви суспільства: від урядовців найвищого рангу до пересічних громадян.
Мусульманські громади й об'єднання України мають бути україноцентричні. Для Духовного управління мусульман України «Умма» цей пункт — один із головних принципів. Але не тільки ми, але всі релігійні організації повинні працювати на будування незалежної Української держави, на наше національне й релігійне відродження.

Не секрет, що більшість мусульман країни становлять татари, араби, турки, представники народів Центральної Азії та Кавказу, і багато з них ще недостатньо добре володіє українською мовою, тільки адаптується до культурних умов і ментальних особливостей українського суспільства. А з іншого боку, ми — мусульмани України. Не Росії, не Туреччини, не іншої країни. Пора це вже усвідомити на глибинному рівні. Ми живемо тут, сповідуємо Іслам тут, працюємо тут. Для багатьох із нас Україна — батьківщина чи батьківщина наших дітей. Тим то кожен мусульманин України має любити цю землю, поважати її історичну й культурну спадщину, вивчити і вільно володіти державною мовою, поважати своїх співгромадян і їхній релігійний вибір, дбати про розвиток і процвітання країни. Зрештою, всі мають визначитися: якщо ми живемо тут, то треба якнайшвидше розпрощатися з «фантомними болями» за далекими рідними краями й працювати для України й, зокрема, її мусульманської умми.

Мусульманину з будь яких міркувань — національних, релігійних та інших — заборонено завдавати шкоди країні, де він живе, що дала йому свій хліб і воду, дозволяє сповідувати свою віру. Ми маємо пам'ятати приклад нашого пророка Мухаммада (мир йому і благословення), що зазнав багато поневірянь і знущань протягом 13 років у рідній Мецці, але, незважаючи на це, любив своє місто й забороняв завдавати йому шкоди, закликаючи народ до віри й добрих справ. А нам Україна надала широкі права, можливість розвивати релігійне життя, сповідувати й проповідувати Іслам. Водночас урядовці, що виступають від імені держави, повинні пам'ятати: у державі демократичній не може бути поділу релігій на «бажані» й «небажані»; не можна багато дозволяти одним, і нічого не дозволяти іншим. Держава має бути зацікавлена в тому, щоб їх усіх залучити до національного руху, духовного розвитку, до українського відродження.

Ісламу в Україну майже тисяча років. Незважаючи на походження, ми — продовжувачі цієї традиції, частина цієї землі, її історії, культури. Звичайно, поки ми не усвідомлюємо цього та не заявимо про це вголос, до нас і до нашої релігії ставитимуться саме як до стороннього елементу, внесеного зокола. Поки ми не поважатимемо себе й не припинимо оглядатися на інші країни, ніхто не поважатиме нас. Будьмо ж не меншістю, що нею можна знехтувати, а повноцінною частиною суспільства, що робить вагомий внесок в успіхи України.

2. Мусульмани Європи
Серед усіх можливих векторів розвитку найперспективнішим видається зближення та співпраця з мусульманами Європи. Європейські мусульманські об'єднання було створено на засадах рівності, й вони не намагаються підпорядкувати одне одне. Це дуже важливий і цінний момент для нас, адже, як було сказано, ми повинні мати свій, український, шлях розвитку, і нам не потрібне ні бездумне копіювання чужого ладу, ані підпорядкування зовнішнім силам. Європейські організації, такі, як Союз імамів Європи, Федерація ісламських організацій Європи, Європейська Рада фатв і досліджень тощо, не накидають нам своїх правил, не прагнуть узяти під контроль, а запрошують до взаємовигідної співпраці.

Порівнюючи цю модель взаємовідносин із тими, що існують у Росії, СНД та інших державах, не можна не помітити її прогресивності. Мабуть, на типі відносин між релігійними суб'єктами позначається загальний дух взаємин між державами в регіоні. В об'єднаній Європі все ґрунтується на засадах поваги й рівності, неприйняття авторитаризму й диктатури, на повазі прав і свобод — ці засади притаманні й авторитетним мусульманським об'єднанням. Звичайно, в Європі наявні й негативні тенденції: спалахи ісламофобії та навіть державні обмеження, спрямовані проти мусульман (заборони хіджабу, мінаретів, обрізання тощо). Але там усі проблеми вирішують у правовому полі, згідно з законодавством. Завдяки цьому можна добиватися справедливості й обстоювати свої права, що досить складно за межами європейського простору. До того ж варто враховувати досить непросте становище мусульман у багатьох країнах СНД, що виявляється в різних формах. Узяти хоча б російські заборони найавторитетніших книг мусульманських богословів, наприклад, «Сади праведних» Ан Нававі чи «Життя Пророка» Аль Мубаракфурі. Територіальна та ментальна близькість до Європи — одна з переваг України, і цим треба скористатися.

В Україні унікальний внутрішньоісламських клімат, що склався, по перше, на базі демократичного законодавства: вірні можуть самостійно визначатися зі своїми внутрішніми статутами, обирати своїх керівників, створювати незалежні організації та визначати ціннісні орієнтири. По-друге, втручання держави в справи мусульман мінімальне, й це дозволяє нам розвиватися за європейським сценарієм, де закони так само досить демократичні. Плюс треба враховувати традиційний український дух волелюбності. Цей дух такий сильний, що українцям, здається, жоден цар, жоден президент не указ. Історія показує, що це можна сказати й про мусульман нашої країни. Отже найорганічнішим для нас, здається, перебування в колі рівних на правах рівних, інакше взаємини не складуться.

Поки українські політики сперечаються, чи треба Україні йти до об'єднаної Європи, й чи візьмуть нас туди, мусульмани Україні вже там, у колі одновірців із європейських країн, завдяки членству в провідних європейських ісламських асоціаціях. Це перспективний вектор розвитку, він дозволяє зберігати нам свою ісламську ідентичність і співпрацювати з авторитетними європейськими організаціями. До того ж українці відчувають себе європейською нацією та вірять, що рано чи пізно ми будемо повноцінною європейською країною.

3. Духовне управління для всіх мусульман
Духовне управління — інститут офіційного Ісламу, запроваджений в імперській Росії в період від кінця XVIII до середини XIX ст., успадкований і розвинений в СРСР. Цей інститут завжди мав клопіт із визначенням своєї відповідності Ісламу. Незважаючи на певну подібність до організаційних структур у мусульманських країнах, інститут духов­ного управління було створено як структуру, що контролює мусульман в інтересах імперії.

Довгий час мусульмани Російської імперії залишалися поза державним життям. Вхід у владу їм було заказано: туди впускали тільки християн, до того ж переважно православного обряду. Росія, знищивши в численних війнах державність і незалежність багатьох мусульманських народів, таки не здужала «перетравити» цю масу людей. Але імперія не може існувати без тотального контролю й цілковитого підпорядкування своїх підданих, отже потребувала авторитетного органу для керування мусульманами. Із цих міркувань було засновано Магометанське управління — прообраз нинішніх духовних управлінь. У цьому феномені головне слово — «управління», коли певний релігійний авторитет, призначений державою, керує, а всі йому підкоряються: ні свободи, ні альтернативи.

Така модель ісламської організації абсолютно неприйнятна для мусульман нашої країни через її середньовічну відсталість і авторитарність. Організаціям нашої країни доречніше було б називатися духовними об'єднаннями мусульман. Утім головне не назва, а зміст, через те Духовне управління мусульман України «Умма» вирішило залишити для себе назву традиційну.

Сьогодні мусульмани Україні поділені на півдюжини духовних управлінь. Мабуть, це зроблено з певною метою, бо на світанку державної незалежності було майстерно зірвано об'єднавчий з'їзд мусульман України. За ці роки вірні згуртувалися за симпатією та духовною близькістю навколо кількох релігійних об'єднань. Головною хибою перших духовних управлінь була їхня орієнтація на релігійну роботу з певними етнічними групами. Це виявлялося в суворій прихильності до обрядовості, характерній для певного народу, у мові проповідей, у домінанті культурних традицій, властивих цільовій групі.

Ісламська умма країни розділилася не лише через уплив зовнішніх факторів і лідерські амбіції керівників, а й через те, що нею керували «клуби за інтересами». Тим то ДУМУ «Умма» проголосила себе духовним управлінням для всіх мусульман, а не для якоїсь групи обраних. Такі буденні для нас поняття, як «татарська», «турецька» чи «арабська» мечеть не відповідають наднаціональним принципам Ісламу. Не може бути ні «татарської», ні «арабської» мечеті — є тільки мусульманська мечеть. Те саме має бути властиве й духовним управлінням.

Немає жодного сумніву, що з часом мусульмани України стануть єдиної уммою, і цьому не в останню чергу сприятиме стрімке скорочення чисельності мусульман країни й подальше тісне зближення тих, хто ототожнює себе з Ісламом не за національною приналежністю, але свідомо обрали для себе цей шлях. Скоріше за все, найближчим часом не виникне єдиної організації, що об'єднає всіх мусульман. Зовнішні фактори не дозволять реалізувати такий сценарій. Або, якщо гіпотетично припустити насильне об'єднання, більшість вірних не визнають накинуту їм структуру, бо об'єднання можливе тільки знизу, коли мусульмани дійдуть цього. Але відсутність організаційної єдності не може перешкодити духовній єдності вірних. Отоді ми й будемо єдиною уммою, хай там скільки муфтіїв і муфтіятів стане над нами. Духов­на єдність цілком можлива, головне, щоб ми не відокремлювалися за національними, ідеологічними та внутрішньоконфесійними відмінностями.

4. Демократичні засади
Помиляються ті, хто вважає, що демократичні засади чужі Ісламу та абсолютно несполучні з шаріатом. Звичайно, відмінності є, але спільного більше. Я б назвав Іслам найдемократичнішою з усіх світових релігій. Такий базовий принцип демократії, як поділ гілок влади на законодавчу, виконавчу й судову, незалежність і рівність їх перед законом, уперше було закладено аж ніяк не європейськими конституціями, але Кораном і сунною пророка Мухаммада (мир йому і благословення). І цей принцип уперше застосовано саме за умов ісламської державності, ще в VII столітті, коли більша частина Європи жила навіть не за християнським правом, а за язичницькими звичаями.

Головна відмінність ісламської моделі демократії в тому, що законодавча влада належить не людям, що пишуть закони з власних міркувань, а потім постійно їх змінюють — влада належить Богові. Ісламська модель — теократічна, основні принципи й закони закладені в Корані й сунні, а незалежні ісламські богослови­правознавці із цих загальних норм виводять конкретні правила. Це не означає, що в ісламській формі демократії немає місця парламенту, вільним виборам і обраним народом депутатам. Це означає, що парламентарі приймають закони не в своїх інтересах або в інтересах лобістів великого бізнесу й корпорацій, але з тих варіантів, що припустимі в межах законів божественних.

Бог полегшив нам це завдання, давши ісламську теократичну модель, і їй притаманні більшість засад сучасної демократії. Але в цій моделі законодавча ініціатива не належить людині, адже коли людина починає писати закони, вона цілком здатна узаконити наркотики й проституцію, гей­паради й одностатеві шлюби, аборти, евтаназію... Жоден людський закон не краще й не справедливіше за божественний. То чому теократія не стала основною формою врядування в світі? А саме через те, що жодна релігія, крім Ісламу, не має повної законодавчої бази, достатньої для державного врядування. Чому ця модель не поширилася в ісламському світі? Утрутився людський фактор. Володарі раз у раз узурпували владу, прагнучи зробити її абсолютною, і на цьому шляху вони не зупинялися навіть перед скасуванням ісламської форми правління.

Іслам узаконює загальні вибори. Керівників будь­якого рангу, від халіфа до муфтія, обирає умма. Першого в ісламській історії халіфа обрали всенародно й відкрито. За сучасних умов, коли до влади особливо завзято рвуться ті, кому в жодному разі не слід її довіряти, принцип виборності особливо актуальний. Отже Духовне управління мусульман України «Умма» вважає вкрай важливою для мусульман нашої країни реалізацію таких демократичних засад, як загальні вибори керівників (голови, муфтія, імамів), рівність усіх перед законом (як ісламським, так і державним), підзвітність керівників перед уммою, можливість усунення з посади будь якого керівника, якщо він порушив закон чи втратив довіру.

Дуже негативне явище — «приростання» керівника до обійманої посади, коли він залишається незмінним лідером протягом десятиліть, як радянські генсеки. Навіть якщо умма довіряє та хоче бачити когось незмінним, постарілий лідер, скоріше за все, буде нездатний оперативно й адекватно реагувати, якісно керувати уммою за умов мінливого світу. Крім цього, важливим аспектом ісламського розвитку має бути колективна робота. Майбутнє не за окремими харизматичними лідерами, а за колективами професіоналів­однодумців, об'єднаних узами ісламського братства. Колективність і взаємозамінність роблять організацію непотоплюваною, дають їй здатність продовжувати ісламську діяльність навіть після втрати лідера чи будь якого компонента колективу. Правило «немає незамінних» — повинно бути нормою. До всього сказаного варто додати, що довічне перебування муфтія або голови коло керма організації знищує здорову творчу конкуренцію, коли інші, може, не менш обдаровані, потенційні лідери, не мають можливості запропонувати й реалізувати свої ідеї, здатні вивести умму на новий рівень розвитку.

Мусульмани мають відчувати себе вільними, рівними, потрібними й залученими до загальної справи відродження — як Ісламу, так і всієї країни.

Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції „Іслам та ісламознавство в Україні". – Донецьк: ЦРДМДС, 2012. – 132 с. – С.49-57.
Газета "Умма" №13 серпень 2012. - С.4-5.